Поради батькам першокласника
У першокласника активно триває процес розвитку мислення, розвивається «внутрішній план дій» (мислення стає внутрішнім процесом). Батьки повинні допомагати становленню цього процесу. Кожна вправа, завдання слід аналізувати з точки зору планування діяльності: визначення мети діяльності: «Що ти хочеш робити?»;— конкретних кроків виконання діяльності: «Що ти робитимеш далі?», «Як ти це робитимеш?»
При цьому першокласника необхідно навчити розмірковувати вголос для відпрацювання послідовних етапів діяльності.
Істотна увага приділяється досягненню дитиною кінцевого результату роботи, оскільки в цьому віці формується «довільність психічних процесів» (увага, уява тощо), тобто психічні процеси стають регульованими, «підпорядкованими» певній меті. Це — одне з найголовніших новоутворень психіки дитини у молодшому шкільному віці.
У цьому віці діти хочуть бути просто такими, якими вони є, їм потрібно, щоб їх любили «просто так», а не за «щось» (за те, що добре виконав домашнє завдання). Головним засобом впливу на дитину може бути заохочення, а не покарання. При цьому успіхи дитини можна порівнювати з її досягненнями: «Ти сьогодні краще виконав завдання, ніж учора, а завтра виконаєш його ще краще. Молодець!»
Значну увагу треба приділяти створенню умов для виявлення рухової активності дитини, оскільки в цьому віці вона дуже висока. У школі ця активність стримується, дитина докладає чимало зусиль, аби не рухатися один урок, не кажучи вже про чотири-п'ять. А вдома після уроків дітям треба дати можливість побігати, пострибати, скільки їм хочеться.
Правильне виховання дитини - нелегка справа і в наступному матеріалі викладені корисні поради щодо виховного процесу.
1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.
2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.
3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.
4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо. У дитини попереду важка праця.
5. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?»
Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.
7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.
8. Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.
9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.
10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо.
11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то...».
12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.
13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.
15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків.
16. Учіть підлітка:
• цінувати дружбу, поважати суспільну думку;
• правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;
• порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.
17. Виховуйте:
• витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.
• чесність, правильність, уміння відстояти честь свою, родини, колективу тощо.
18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.
19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.
20. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.
21. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: «Що сьогодні було цікавого?»
22. Намагайтеся, щоб дитина була прив'язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: «А все-таки, як добре вдома!»
23. Ваша дитина принесла бали на семестр. Знайдіть за що її похвалити.
24. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших».
25. Скажіть дитині: «Не будь чепуруном — у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою — у класі таких не люблять. Будь просто акуратним»..
26. Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратування відразу проходить.
27. Коли дитина виходить з будинку, обов'язково проведіть її до дверей і скажіть: «Не квапся, будь обережний».
28. Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилася.
Якою ви повинні відпускати дитину до школи
— Учень повинен приходити до школи чистим: із чистими руками, шиєю, обличчям. Нігті на руках повинні бути коротко обрізані, волосся охайно розчесане.
— Учень повинен одягатися в чисту, охайну учнівську форму. Взуття повинно бути начищеним, чистим.
Що повинно бути у портфелі:
— Учень повинен мати при собі чисту носову хусточку.
— У портфелі мають бути акуратно складені речі, потрібні для занять на цей день.
— Книжки слід обгорнути. На обгортці має бути напис: предмет, прізвище учня, клас та номер школи.
— Щоб зошити мали охайний вигляд, потрібно класти їх у папку.
— Олівці, ручки покладіть у пенал.
— Стежте за, тим, щоб звечора все було готове до навчального дня і в портфелі не було нічого зайвого.
Пам'ятка для батьків «Виконуємо домашнє завдання»
1. Учень упорядковує своє робоче місце, свій стіл для навчальних занять чи місце, відведене йому за спільним столом.
2. За записами у щоденнику чи в зошиті встановлює, що саме йому задали.
3. Згадує, у якій послідовності радив учитель виконувати те або інше завдання.
4. Готує потрібні підручники та приладдя: ручку, олівець тощо.
5. Знаходить завдання в підручнику, текст статей та письмових вправ, текст задач тощо.
6. Згадує навчальний матеріал, який пояснював учитель на уроці.
7. Згадує вказівки вчителя щодо способів виконання вправ.
8. Виконує роботу.
9. Звіряє зроблене з тим, що потрібно було зробити: чи часом чогось не забув.
10. Перевіряє, чи правильно виконав завдання; якщо є помилки — виправляє.
11. Якщо це можливо, звертається до батьків або до інших старших членів сім'ї з проханням перевірити, чи розуміє він зміст прочитаної статті, чи правильно розповідає, чи навчився пояснювати розв'язання задачі.
До уваги Батьків
1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги.
Учити жити — це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, вчитель.
2. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.
3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.
Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.
4. Турбота батька і матері про здорову сім'ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — в умінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище.
5. Сім'я — це первинний колектив українського суспільства.
Чи почуває дитина, що блага її життя — наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Я бачу лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось.
6. Готових рецептів сімейного виховання немає.
Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини — велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.
Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі:
1. Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо.
2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.
3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.
4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я, розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім'ю.
5. Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії.
6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію.
7. Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію.
8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою.
9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин.
10. Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ
Сім'я для дитини — перший і найважливіший соціально-педагогічний інститут. Сім'я закладає систему відносин дитини з близькими дорослими, особливості спілкування, способи та форми спільної діяльності сімейні цінності й орієнтири.
Більшість звертань до педагога і психолога пов'язані із проблемам що виникають у процесі виховання. Звичайно, не завжди ці озвучувані проблеми відбивають справжній стан дитини в сім'ї і навіть зміст звернення за консультацією.
Запити батьків, що потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.
Перше — проблеми, пов'язані з вихованням дітей.
Друге — проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчай дітей.
Третє — інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем обумовлена необхідністю прийняття сім'єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини про її професійне самовизначення.
Четверте — особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісну взаємодію в сім'ї та найближчому оточенні.
Консультація для батьків першокласника
Наше завдання не в тому, щоб зробити себе необхідними нашим дітям, а навпаки, у тому, щоб допомогти їм , по можливості скоріше обходитися без нас.
Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже відбувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового положення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками
Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов'язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оцінюється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих, батьків, однокласників.
Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров'я школяра.
Це пов'язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким піддається школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути виконати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (невизначеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до певних наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.
Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, шо саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:
—своєчасність переходу від гри до навчання;
—відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілкування з однолітками;
—правильне виховання в сім'ї;
—усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного значення навчання в школі;
—у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;
—у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчання, при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.
Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати наступні правила:
1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1—1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дитина працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується, а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час віі конання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитиви мотивація.
2.Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтри мувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завданщ «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку) і служить причиною швидкого стомлення).
3.Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь пред мета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога.
4.При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий повинен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійні виявити і виправити свою помилку.
У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуті «нашкодити» дитині при адаптації до школи:
—У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється У ньому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини.
—Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використову ється агресивнс-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покарацою і ображеною.
—Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утриматися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.
—У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, яка у всьому невдоволенні батьків бачить свою провину.
Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з мстою допомоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повніші:
—встановити стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, турботою та любов'ю;
—вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успішність своїх дій;
—спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додатковий завдань;
—контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьківської уваги);
- підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні
та пізнавальні проблеми; — уміти вислухувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілкування.
Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює режимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зниження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.
Консультація для батьків агресивних дітей
При взаємодії з агресивною дитиною:
—приймайте дитину такою, яка вона є;
—висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;
—розширюйте кругозір дитини;
—включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимісти у виконуваній справі;
—ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.
Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота яка тільки може бути в батьків і вчителів.
Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися!
Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.
Консультація для батьків дітей, що відчівають страхи
Якшо дитина відчуває страхи: риймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися; розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;
_ з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини, не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;
— заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ,СХИЛЬНИХ ДО БРЕХНІ
Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:
—частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;
—якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;
—знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю» проблему;
—не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.
Консультація для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають ємоційні труднощі
1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.
2.Не існує поганих і хороших емоідій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись, до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
3.Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.
4.Потрібно навчити дитину усвідомліювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.
5.Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.
6.Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.
«Як спілкуватися з дитиною»
· Спілкування на рівних. Рівень очей.
· Попросити дитину вас чому-небудь навчити.
· Запитувати в дітей поради.
· Цікавитися планами дитини та їх враховувати.
· Запитувати в дитини її річ і стукатися до неї в кімнату.
· Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.
· Давати посильні доручення-з відомим успіхом.
· Схвалення взагалі (у цілому).
· Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).
· Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.
· Зустрічати як кращого друга і проводжати.
· Якщо ви не праві, просіть вибачення.
· Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.
· Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).
· 100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня.
· Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.
· Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум.
«Як почути свою дитину» (що батьки не повинні робити)
· Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)
· Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)
· Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).
· Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дратують дитину.
· Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.
· Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.
· Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).
· Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).
· Здогади та інтерпретація.
· Випитування та розслідування.
· Співчуття на словах, чутки.
· Віджартування, відхід від розмови.
«Що треба пам'ятати батькам дитини, яка зростає»
· Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.
· Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.
· Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.
· Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.
· Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.
· Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і боязкою.
· Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.
· Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.
· Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.
· Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.
· Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.
· Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.
· Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.
· Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.
Поради для батьків агресивних дітей
При взаємодії з агресивною дитиною:
· приймайте дитину такою, яка вона є;
· висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;
· розширюйте кругозір дитини;
· включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;
· ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.
· Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.
· Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.
· Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження,; то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.
Поради для батьків дітей, які відчувають страхи
Якщо дитина відчуває страхи:
· приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;
· розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;
· з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте
· їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;
· заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.
Поради для батьків дітей, схильних до брехні
Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:
· частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;
· якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;
· знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю проблему;
· не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.
Поради для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі
· Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.
· Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
· Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.
· Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.
· Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.
· Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.
· Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.
· Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.
· З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.
· Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.
.jpg)
